огортає самотності тиша
в кожушок із березових вій,
я себе у полоні залишу
із берестово-сонячних мрій.
вуста зопалу трохи солоні,
присмак тіні на мій поріжок.
пробіжиться струмочком по скроні
стрічка довга сріблястих думок.
перегорне останню сторінку
крижаної казки-журби,
відшукає натхнення пісчинку
по слідах до легкої води.
Мы используем файлы cookies для улучшения навигации пользователей и сбора сведений о посещаемости сайта. Работая с этим сайтом, вы даете согласие на использование cookies.